Наталия Васильева

Наталия Васильева проживает в городе Черкассы, Украина. Родной город - Черкаси. Рождена в год Обезъяны по китайскому гороскопу, знак зодиака Овен. В настоящий момент Наталии 33 года, замужем. Из открытых источников получены следующие сведения: информация о высшем и среднем образовании, родственниках.

Кожна поїздка має свій особливий післясмак. Зараз разом із присмаком гіркого шоколаду у роті розчинається відчуття маленької втечі. Втечі в хорошому розумінні цього слова. Не від себе, а заради себе. Пірнання у воду, чи може більше навіть у себе, коли ти наодинці сама із собою, оці окремі секунди на рівні вдих-видих. Думки, що приречені померти в твоїй голові назавжди. Саме в ці секунди просто відпускати, розуміти, сміливішати. Усе це обережно складається, пакується в валізи до наступного літа. Попереду ще один місяць, але немає змісту гадати яким він буде. Краще пізніше описати і його післясмак. Певна, то буде щось нове і свіже. Сьогодні ж просто дуже багато дощу, приємної музики і віршів Пастернака. Домашній короткочасний затишок. Такі дні нагадують мені про безмежну кількість ніжності, що тоне десь всередині мене. Хочеться ділитись нею...

Я українка і пишаюсь цим.Люблю, підтримую єдину державну українську мову і буду захищати її, особливо тепер, коли, без сумніву, почнуться нові гоніння та традиційні утиски саме української мов.Не визнаю ніяких суржиків, більш того, вважаю, що цим ганебним явищем ніхто досі не займається заради того, щоб підтримувати міф про те, що українська мова це, начебто, мова селюків та невдах, які не пробились в свій час до керівних посад.Суржик від елементарного неуцтва перейшов в розряд політ-технології, що наче бур"ян, знищує ніжні паростки прекрасного живого українського, та вже й російського слова.Досить мовчати та нарікати на те, що мовляв:"Що ж поробиш?"Думаю, що настав час вести достойний опір нав"язуванню своїх порядків, своєї мови та культури від північного сусіда.Та не старими методами протестів та дискусій яка мова "правильна", а яка ні.Це нас тільки роз"єднує, і в цьому наша слабкість.Як вчив Кобзар?"Чужому навчайтесь і свого не цурайтесь".Отож, почнімо кожен з себе, озброївшись російсько-українськими словниками, викарбовувати, викристалізовувати рідну мову, відтісняючи на задній план всі недосконалі діалектичні звороти, як синоніми, а може навіть, як рудименти.Хай буде все, що має право на життя, хай буде різнобарв"я мов та діалектів, але повинна ж існувати хоч якась еволюція, а не деградація українського слова, бо вже дійшло до крайнощів, коли модні письменники та поети починають доводити нам, що в українській літературі має право на життя нецензурне сороміцьке лайливе слово.Для маргіналів може й так.Але я впевнена в тім, що літературна мова, як перлина, має відшліфовуватись із самих найкращих взірців української літератури, як це на протязі віків роблять наші сусіди росіяни, а тому хочу запровадити в своїх блогах популяризацію кращих зразків українського слова.